Ми група українців, які творили переклад статті Отто Шармера . Після цієї роботи в нас була можливість двогодинної персональної зустрічі з Отто, яка нам показала, що багато білих плям в його розуміння України (як і в багатьої інших інтелектуалів світу) повязана з незнання України та її історії, культури.

Ми прийшли розказати вам свої історії, щоб заповнити цю білу пляму і краще зрозуміти феномен успішної колективної дії з спільним усвідомленням, яке дає українцям силу відстоювати себе у цій війні і мріяти про майбутнє.
Коли відбувається травматична подія, людина часто мовчить, втрачає здатність говорити. Діти, які пережили вибухи, смерть батьків, були зґвалтовані, не розмовляють багато днів. Уявіть собі, що таке траплялося багато разів у нашій історії. Тому українці змушені були стати тихою нацією, ми ледь не втратили свій голос, цінність навіть для себе, почувалися самозванцями на своїй землі.

Війна стала поворотним моментом для багатьох із нас у усвідомленні нашої свободи, власної цінності та цінності країни. Ми почали говорити зі світом про нашу країну, про те, хто ми є. У цьому діалозі з різними людьми та спільнотами ми краще усвідомлюємо себе.
Травматичний вплив працює як на індивідуальному, так і на національному рівні. Нас зробили мовчазною нацією майже 100 років із синдромом самозванця на нашій власній землі. Але історія повертається з уроками, яких ми не засвоїли.

Нашу історію та культуру замовчували навіть для нас. Покоління з повною амнезією щодо минулого. Відновлення історій наших предків відкрило можливість віднайти себе і впевненість у собі. У їхніх історіях ми знайшли підказки до ефективних дій із захисту, виживання та життя під російським нападом.

Голос особистий та нації ми почали повертати з часу Ревелюції Гідності 2014 року. Цей голос додав нам сили брати відповідальність за стан крахни та умови життя в ній. І наші історії про те, як кожна з нес робмла свій внесок в цю зміну. 

Війна як продовження Революції для нас є новим витком дослідження “Хто ми є” і яке наше призначення у творенні кращої країни. Кожен робить посильний внесок обриючи резонуючу діяльність на підтримку країни у війні. Але те, що поєднує змінотворців України - ми бачимо силу змін не в містичному керівництві країни, а в нас самих. Ми діяли на підтримку біженців задовго до ООН та Червоного Хреста. Але і раніше за державні установи країни. І ми вдячні, що так само прості люди сусідніх країн почали приймати наших біженців до урядових рішень їх країн. Це свідчить про можливість за певних умов швидкого мультиплікування ефекту спільнодії в спільному усвідомленні.

Ці історії не про навчання інших, а про пошук спільних відповідей. І якщо ви готові допомагати нам в цьому, то дайте знати про готовність приєднатись до окремої події укрїнської спільноти після червневої конференції для обговорення і дослідження.