Еверест філології: Recent Episodes
noreply@blogger.com (Ліля Телішевська)
Видатний поет, прозаїк, дисидент, політв’язень, почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Ігор Калинець нагороджений Почесною відзнакою «Народний поет України» за 2022 рік. Вітаємо щиро!За рішенням міжнародного журі, таку нагороду одержують поети, відомі своєю визначною творчістю та подвижницькою діяльністю на благо України. Нагороджені отримують диплом і орден Почесної відзнаки «Народний поет України». У попередні роки відзначені — Дмитро Павличко, Василь Симоненко, Володимир Івасюк, Василь Голобородько, Павло Мовчан, Іван Драч, Андрій Демиденко, Степан Пушик, Рауль Чілачава, Ігор Павлюк, Тетяна та Сергій Дзюби, Ярослав Савчин. Нагородження викликає великий резонанс не тільки в Україні, а й у багатьох державах та на всіх континентах. Тому цього року надійшло понад вісімсот пропозицій для здобуття нагороди з України та закордону.
Поява нових прислівників засвідчує, що мова наша не стоїть на місці, а жваво розвивається. Виникають вони за усталеними зразками на заміну частотних зворотів. Ось прислівників, які вже трапляються в мовленні, але ще не встигли потрапити в нормативні словники: 🔹 цього року - ЦЬОГÓРÍЧ 🔹 того року - ТОГÓРІЧ 🔹 минулого року - МИНУЛОРÍЧ (пор. ще ТОРÍК) 🔹 цілий рік - ЦІЛОРÍЧ 🔹 в усі боки - ВУСІБÍЧ 🔹 з усіх боків - ЗУСÍБÍЧ 🔹 з одного боку - ЗОДНОБÍЧ 🔹 з другого боку - ЗДРУГОБÍЧ 🔹 на другий день - ДРУГÓДНІ 🔹 у котрий раз, не вперше - ВКÓТРЕ 🔹 у черговий раз - ВЧЕРГÓВЕ 🔹 у зайвий раз - ВЗÁЙВЕ 🔹 у першу чергу - ВПЕРЕВÁЖ 🔹 у багато разів - ВБАГАТОКРÁТ 🔹 перш за все - ЗАВПÉРШ 🔹 із заплющеними очима - НАВЗÁПЛЮШКИ 🔹 для загального огляду - НАВСЕПОКÁЗ 🔹 із самого початку - НАСАМПОЧÁТОК 🔹 не поспішаючи - НЕВПÓСПІХ 🔹 все, що можна зробити - ЩОЗМÓГА 🔹 щодня перед сходом сонця - ЩОДÓСВІТА. Уживаймо прислівники! З ними наше мовлення стає влучним, виразним, лаконічним.
Саме цього дня народився видатний могилянець Григорій Сковорода. Він підтримував концепцію навчання впродовж життя, висловлювався про свідомий вибір професіі й відповідальне ставлення до траєкторії власного навчання. На його думку, для досягення внутрішньої гармонії та рівноваги, кожна людина повинна мати «сродну працю».
#Конкурс_СторіМейкерЩе в кабінеті — професорка, а за мить — рятівниця, вона швидкими кроками виходить з ординаторської. Наталія Матолінець уже третю хвилю тут — у ковідному відділенні Львівської клінічної лікарні швидкої допомоги. Спершу звичайна лікарка, нині — завідувачка відділення анестезіології та інтенсивної терапії, у якому працює дев’ятнадцять років. На ній — зручні брюки, легка персикова блузка під білим халатом. Взута у білі «шльопки». На обличчі — блакитна медична маска. На шиї — стетоскоп. На ходу щось говорить розгубленим людям. Тим, хто згодом замість «дякую» буде проклинати. Бо всяке є. Пригадує, як ще вчора тримала у руках знімок. Там мали бути легені. Але їх не було. Комп’ютерний томографічний знімок не показав легень. Нема. Згоріли. Що хіба не робили лікарі, намагаючись витягнути жінку з того світу. Не врятували. «Дистрес-синдром легень на ґрунті коронавірусної хвороби». Тій жінці не було чим зробити вдих і видих, вона помирала при тямі від дихальної недостатності, яка лише наростала. Була невакцинована, опинилася в лікарні в критичному стані. І що характерно, каже докторка, усі її родичі — батьки, брати й сестри, — усі проти вакцинації. Усі хворі. Її найменшій дитині усього рік. У кабінеті лікарка розглядає медичні картки своїх пацієнтів. На одному краю стола — папери, на іншому — довідкова література. Розповідає, що таких смертей зараз бачить багато, що медики щодня виходять до сімей пацієнтів, аби повідомити про смерть. Щойно виходили до родини хлопця, який теж не був щепленим — у нього не залишилося легень. Якби їх можна було взяти до рук — вони розсипалися б, як пісок. Наталія змучено кладе голову на руки і замислено додає: бій був би значно легшим, якби вони усі, ці пацієнти, були щепленими. Їй шкода їх, але жаліє і тих, хто працює у відділенні анестезії та інтенсивної терапії та всієї Covid-зони. Тут, каже, надзвичайно важкі умови роботи, це місце, де опиняєшся на межі людських можливостей. Усі вже психологічно виснажені. Додає: найбільший виклик для усіх — випробування на людяність. Та зрештою, треба спішити, треба бути біля хворих. Відійти від них на кілька хвилин — значить дати їм померти. Пандемія, каже, стала непростим випробуванням для всіх. Її лагідний голос твердне. Він — змучений. Розказує, що ця хвиля пандемії суттєво відрізняється від попередньої. Бо якщо навесні з півтисячі пацієнтів з covid-19 лікування у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії потребували 20-30, то зараз таких удвічі більше. І стан їх стрімко погіршується. Каже, що сьогодні у лікарні перебуває 830 пацієнтів із пневмоніями, а до Covid-зони за останню добу поступило 72 пацієнти. Її голос тремтить, коли розповідає, що лікарня воліла б уникнути «медичного сортування». Наталія хотіла б, щоб усі отримали допомогу. Тому до п’ятдесяти ліжок реанімації додадуть ще п’ятдесят. Спершу п’ятнадцять — з обладнанням, підведеним киснем. А до понеділка, можливо, вдасться поставити ще 35. Ковідну реанімацію треба буде збільшити вдвічі — до 100 ліжок. Турбота про тих, хто опинився на цих ліжках, — реальний вияв милосердя, людяності та любові до ближнього. Лікарка каже, що попри безперервні нічні та денні чергування, складні випадки — кожен пацієнт — як вперше. Болить душа. Не можеш збагнути, чому люди такі безпечні. Кому вірять? У що вірять? Чому так легковажать? «Не дай Бог глянути в очі людині, яка помирає від дихальної недостатності, хапаючи повітря, і не маючи як його вдихнути». Тим людям, які не вірять у ковід, не вірять у вакцинацію, радить прийти і попрацювати з ними, медиками, і провести хоча б пів дня чи добу навіть не у реанімації, а у Covid-зоні, де є прийом, де розділяють людей по відділеннях. Прийти, побачити — і зрозуміти, чи треба вакцинуватися! Подивитися на тих, хто чіпляється за життя, на тих, хто ніг не чує, але йде і рятує, допомагає, тримає. І зразу ж, голосом професіонала, розумного досвідченого керівника, пояснює, який у них алгоритм дій: якщо поступає пацієнт — його оглядає терапевт. Далі хворому проводять рентгенологічне і лабораторне обстеження, визначають стан важкості і від того залежить, яка буде госпіталізація надалі — у терапевтичний, реанімаційний блок чи відразу на ШВЛ. Це дуже велика робота. А якщо таких пацієнтів за добу поступає 80! Ні. Це не розпач! Треба, щоб кожен розумів: лікарня — не гумова, а доктори — не всесильні. Лікарка визнає, що складність у тому, що люди часто потрапляють до них у вкрай важкому стані. Але він пов’язаний не так із самим коронавірусом, як із поєднаною патологією — дихальна недостатність ускладнюється ще й загостренням хронічної супутньої патології, артеріальною гіпертензією, діабетом, гострою коронарною недостатністю, перенесеними інсультами, рецидивами бронхіальної астми, онкологією, кишковою непрохідністю та іншими станами, на фоні яких розвинувся Covid-19. Як і раніше, їм, медикам, дуже потрібні руки, а найбільше — середній та молодший медичний персонал. На жаль, зараз у лікарні 461 пацієнт із пневмоніями. І лише за минулу добу було госпіталізовано 41 людину. Лікарі падають з ніг, інші — втрачають рідних. Вона просить допомоги, щоб справитися з цією епідемією. В усіх. Бо сил уже просто не вистачає ні в кого. Каже, що врятують кожного, але мусимо пам’ятати, що над нами — тільки Бог. І берегти себе. Вакцинуватися. Дотримуватися правил індивідуального захисту. Берегти себе і своїх рідних. Зрештою, показати всьому світу нашу гідність у боротьбі з пандемією. Показати свою велику відкритість, людяність один до одного і бажання бути відповідальними.А тим часом реанімація, Covid-зона — вони теж кричать, мовчки кричать, волають, питають кожного, хто туди приходить: «А що ВИ зробили для того, щоб не допустити епідемії? Що зробили ви, щоб вберегти себе і рідних?».
Прекрасний вечір п’ятниці! Якраз такий, як треба. Для душі.Мала змогу бути учасницею онлайн-події «Український освітній всесвіт 2.0» та вебінару «Онлайн-ресурси з вивчення української мови як іноземної в умовах нових викликів». Цей надзвичайно цікавий захід потужна команда МІОКу організувала для освітян з цілого світу та й, зрештою, усіх, хто цікавиться вивченням української мови. Поважні експертки Міжнародного науково-практичного семінару вели дискусію і про те, як організувати та провести заняття з української мови як іноземної онлайн; і про навчально-методичні ресурси, які варто використати; і про особливості створення навчальних матеріалів, і про дистанційне навчання, і про те, що майбутнє української спільноти треба творити сьогодні. Ґратулюю!
Упродовж двох місяців інтенсивного навчання брала участь у проєкті «Новий інструмент — нові можливості: знайомимося з AltspaceVR» — менторській програмі для викладачів закладів вищої освіти, членкинь Майстерні медіаграмотності. До речі, Програму ініціювала команда проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність», який виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки Посольств США та Великої Британії, у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією Української преси (2017–2021). На платформі AltspaceVR провела для колег з усієї України звітний захід "Супергерой &революціонер"
